Журнальный зал

Русский
толстый журнал как эстетический феномен

Опубликовано в журнале: ©оюз Писателей 2018, 17

Стихи, песни

Самψон Гѣωргій родил сѧ у 1972 г., ув Сумах, в Украйнє. θілологос по ѻбразованію, ѳілосоѳос по прізванію, ѳілокалос (добротолюбівец) по духу. Нігде нє пѣчатал сѧ, кромѣ́ собствѣнново ѳѣйсбѹка, й надѣѥт сѧ, што это нє публікациѩ.[1] Пойӧт свої пѣстні.[2]

 

 

 

* * *

Ѩ протісківаю сѧ у полуѿкрытыѥ двѣрі

ловко і просто і нє прімѣ́тів, на скољко мускул

мнѣ потрѣбно задѣѩть, у какой очѣрьöдності, ѩко

пѣрєносíті цѣнтр-тѧжесть ѿ ногí до ногí,

та́кождѣ ѩ́ко люблю тѣбє́.

 

Ѩ живу сѣ́рєд опасных і дікіх людєй,

вíдючі смѣрть в кожном їх взглѧдѣ і страхѣ, їз німі

їмѣю дѣла, говорю, сострадаю їм, сотружда́ю сь,

їгнору́ю їз ніх нѣ́кіх, нє заду́муѩ сь,

прі допомогѣ чѣво это здѣлать,

такождѣ ѩко люблю тѣбє.

 

Ѩ понімаю тѣбє́ — каждый раз бутто в пѣрвый:

внутрі моѥво состава разсоставлѧ́ють сѧ старыѥ часті,

скла́дывають сѧ нємножко по но́вой,

пѣрєйöрінто́вують сѧ корѣшкі нѣрвных концо́вок,

сухіх жил й кровѣно́сных путьöв, —

по ѥстѣству моѥму, но і свѣрх ѥстѣства мнѣ,

такождѣ ѩко люблю тѣбє.

 

15.09.2017

 

 

 

Піла

Пѣснѧ про їдѣнтічность й ѥйӧ антіпѣллѧцию[3]

 

Мѣтаморѳозы ѥзыка, їмѣнующєво мыр й получающєво ѿ нѣво адѣкватныѥ ѿвѣты у відє ѻвѣщєствлєніѩ тѣбѧ у прѣдмєт сѣво мыра, — могуть прівѣсті й пріводѧть до разново рода насіљствєнных дѣйствій. Которых бѣжить аскѣт у насіліѥ над ѻднім собою. Ѻднакоже получаѥть рѣзуљтатом бѣзконєчныѥ прѣйӧбразованіѩ ѻдново й тово же сѣбѧ в нє-сѣбѧ. Мыр выпіліваѥть тѣбѧ їз сѣбѧ. Ты выпіліваѥшь (мнѧши, што разпіліваѥши — т. ѥ. нє бѣз прібылі) мыр по «своѥму» (насправді чужому, но то такѣ) лѣкалу. Бог допіліваѥть тѣбѧ й мыр Своїм лобзіком, штобы получіті нєкіѥ нєймѣнованныѥ рѣзуљтаты. Доступныѥ, ѻднако, прѣйӧбразоватѣлю своѥво бытіѩ-длѧ-другово у бытіѥ-длѧ-сѣбѧ. Про это пѣснѧ.

 

Музыка: Алік Цукрѣнко (Хамѣрман знищуѥ віруси).

Слова: Самѱон Гѣωргій.

 

Самѱон Гѣωргій ї братіѧ Слава Богу за Всьӧ:

—  Самѱон: пролітіѥ крові путьӧм лізаніѩ зубіѥв пілы ручной столѧрной,

— чоловѣк, звѣрь, куст, камѣњ, кровь: прѣйӧбразованіѩ друг у друга.

 

Слова:

 

Вот тѣпєрь ї подожду ѩ,

когда потрѣбíҵӓ мнѣ живзњ

    ї с нѣй всьӧ мойӧ, йӧ-мойӧ,

вот тѣпєрь поразмышлѧю,

какоѥ по вкусу нішто,

    в жилах нішто,

пілу поліжу́ ѩ, пілу поліжу́

прєкратіть нє смогу —

поліжу ѩ пілу (8 раз),

оҧѩнєю ѿ крові во рту,

лішь мѣдовый вкус крові во рту,

 

ѧ вставал — упадал — ї потом стоѩл,

брал — даровал — забірал,

    штобы ѿдать,

с головой своѥй ѿрублѣнной толковал,

крєпко їмѣв ѥйӧ на руках,

    по молітвє їз ѩда — ѩду,

із ѩды дѣлал ѩд, їз любві — блѫд,

а їз блѫда — любовь,

поліжу ѩ пілу (8 раз),

оҧѩнєю ѿ крові во рту,

лішь мѣдовый вкус крові во рту,

 

чоловѣк — звѣрь, звѣрь — чоловѣк, но

звѣрь — куст, а куст — это звѣрь,

    куст — нє чоловѣк,

куст — камѣњ, камѣњ жє куст ѥсть,

камѣњ — кровь, кровь — камѣњ:

    залѣдєнєлаѩ кровь,

эта кровь горѧча ї ҧѩніт, ѩк вѵно,

потрѣбíть жизні славу грѣшно́ —

поліжу ѩ пілу (8 раз),

оҧѩнєю ѿ крові во рту,

лішь мѣдовый вкус крові во рту.

 

Трактат объѩснітєљный ­

 

Разглагол промѣж Самѱоном Гѣйӧргіѥм й ѥво душею, нє бѣз умысла поймѣнованной Нєвѣдомой Хѹйњӧй

 

Н. Х.: Пошто увѣчіл сѣбє, чоловѣчє? Лізал ѻстріѩ зубіѥв піљных, ліл кровь, бутто в тѣбє ѥйӧ їзлішкі й житі нє хощѣши?

С. Г.: Їмітовал свѧтово учітѣлѧ Їсаѩка Сѵріѩніна, з тщѣславіѥм своїм борол сѧ. Imitatio Isaaci. «Ҧӧс, кѿорый ліжєт пілу, — сказал мнѣ св. Їсаѩк, — пійӧт собствєнную свою кровь, ї, по прічінє сладості крові своѥй, нє сознаєт врѣда собѣ; й їнок, кѿорый склонєн бываєт упіваҵӓ тщѣславіѥм, пійӧт жизњ свою, ї ѿ сладості, ѻщущаємой на час, нє ѻщущаѥть врѣда сѣбє. Мірскаѩ слава ѥсть утьӧс в морє, покрытый водамі, ї нєізвѣстєн ѻн пловцу, пока корабљ нє станєт на њӧм дном своїм ї нє наполніҵӓ водою; то жє дєлаѥт с чоловѣком ї тщѣславіѥ, пока нє пѿопіт ї нє погубіт ѥво».

Н. Х.: Й ѩковы рѣзуљтаты сѣво благово їстѧзаніѩ? Побѣділ страсть їлі побѣділ сѧ? Хто кому ставіть ногу на горло?

С. Г.: Ох, душе моѩ, давіть ѻно мѣнѧ ножищєй своѥй, хощѣть, што-бы дыхаті нє было чѣм, кромѣ́ ѥвойной тошнотщѣславной вонючєй жижы самолюбованіѩ.

Н. Х.: Тобто вкусіл ты всі прѣлєсті нєравной боротьбы з прѣлєстію? Їбо тщѣславіѥ равнозначно погібѣљному длѧ всѣх нас понѧтію эдіповськово комплѣѯа — любой, што-лібо ѻ њӧм утвєрждающій їлі, тѣм хуже, ѥво ѿріцающій, ужє находіҵа внутрі нѣво, хощєт тово їлі нѣт.

«Тщѣславіѥ, — учіт св. Їωѩнн Лѣствічнік, — высказываєҵӓ прі каждой добродѣтєлі. Когда, напрімѣр, храню пост — тщѣславлю сѧ, й когда скрываю пост ѿ другіх — сѧ ѻҧ’ѩть тщѣславлю своїм мнімым благоразуміѥм. Ѻдѣвшісь у свѣтлую ѻдѣжду, побѣждаюсь любовію к похвалам й, пєрєйӧдѣвшісь в худую, тщѣславлюсь. Говоріті лі стану — попадаю во власть тщѣславіѧ. Молчаті лі захочу, ѻҧ’ѩть прѣдаюсь ѥму. Куда ні повєрні сіѥ тѣрніѥ, ѻно всьӧ станєт спіцамі квѣрху».

С. Г.: Їскрѣннє сповѣдую: тщѣславіѥ нє позволѧєт говоріть ѻ сєбє нєтщѣслав-но. Сѣй, можліво, комусь нє глубокій, но прѧмый й ѻднозначный вывод ѩ вывѣл послѣ своїх упражнѣній.

Н. Х.: На пріроднєм ѥзыкє Їсаѩка тщѣславіѥ ѥсть слава, доѯа, doxa. Нѣвозможно ні їзбавіҵа ѿ нєйӧ, ні побєдіть ѥйӧ. Но найболєѥ худшєѥ состоѩніѥ, когда слава тєбѧ славіт, т. є. прѣвращаєт собѣ в ѻбъєкт. Это й ѥсть погібѣљ.

С. Г.: В какой стѣпі же тут спасѣніѥ? Нє стал лі ѩ, протів своѥй волі, учѣніком нє Їсаѩка, но дохтора Захѣр-Мазоха, любовь ѿ їстѧзаніѩ получающій і в пучіну грѣховодново сѣво наслаждѣніѩ погружающєво сѧ?

Н. Х.: Нє пугай пу́ганово, братє. Захѣ́р сѣй ставіл как бутто на сцѣнє всю свою скудоюмну жизњ, мніл руководіті своѥю насіљніцей й получаті у рѣзуљтатє нє стољко бољ, скољко уніжѣніѥ. Сѣ просто дубљӧванноѥ самолюбіѥ й то самоѥ тщѣславіѥ ув ѻдном пакѣтє. У тѣбє послѣднєѥ ѥщьӧ, хвала Спасітєлю, нє помножено ні на што. Тѣбє хотѣло сѧ даже нє болі, скољко ѻсвобождѣніѩ прі болѣвой помощчі ѿ замкнутово круга доѯы (doxa): чѣм болєѥ ты а-доѯіруѥши сѧ, чѣм болє йсповѣдуѥши ѥйӧ, тѣм болє гордіши сѧ сім ѩко своїм достіжѣніѥм, тѣм болє ты їнтер-доѯованный, тѣм болє в погыбѣљныѥ пѹчіны доѯы погружаѥши сѧ.

С. Г.: Погоді, што тогда ѥсть насѵліѥ? бољ? й нє суть лі любыѥ мої упражнѣнія — хучь хѹѩчу сам сѣбє покаѩніѥм, хучь трѣбую тово ѿ бліжнєво, в мої тѣнєты попавшево сѧ, — нє суть лі сіѥ сплошноѥ й бѣзпрѣрывноѥ насѵліѥ, само собою в мнѣ свою сѵлу сѵлѧщєѥ?

Н. Х.: Зріши ті в корѣњ, сынку, но, вѣрую, зріши нє вполнѣ до конца. Усѧ православнаѩ аскѣтіка — сѣ нєпрѣстающєѥ самонасѵліѥ у монаха (ѩко сѣй воѵстінну монах, то бішь ѻдінак) й коллѣктівноѥ насѵліѥ у соборном церковном тѣлє друг над другом. Ѻднако худшеѥ — сім же пройсходіть й насѵліѥ й над Духом Свѧтым. Когда Спасітѣљ трості прѣломлєнной нє доло́міт. Тобто сѣ вже хула на Сѣво Духа. А в мырє насѵліѥ — войӧбщє ѥдіный канал коммунікациї, воѥдінствованіѩ чоловѣка з чоловѣком. Ты чоловѣк, токмо когда можеши убіті чоловѣка, й тот так само. Й таковоѥ насѵліѥ пріродно чоловѣчєсьтву, гомогѣнно (то бішь ѥдінородно, їбо род ѥвойный ѻдін — грѣх), ѻрѳодоѯаљно (прѧмомнімославімо, їбо нікакіх крівоїзбѣганій насѵлію какбэ нє їснуѥть).

С. Г.: Й какоже сіѥ? нѣштό нє можеть быті нікаково гѣтерогѣнново у протівовѣс сѣму бѣззаконію?

Н. Х.: Можеть, можеть, любый мой друже. Гѣтерогѣнный ѿвѣт чоло-вѣчєсьтва состоїть у ѻбманє направлѣніѩ сѵлы, колі бѣзсѵліѥ — тож сѵла (прічьӧму, ѻчѣњ сѵљнаѩ, ѻб чьӧм гологоліть слово рѣссѣнтімант) й совсѣм бѣз сѵлы ні в ѻдну сторону (што налічіѩ, што ѿсуҵвіѩ) нікуды, так надо їскрівіті направлѣніѥ удара такой сѵлы: прірода чуѥт другово, штобы ѥво убіті, а ты пѣрєводіши удар на што-то другоѥ сѣму другому, в ідѣѩлє — на сѣбѧ. Й нє токмо гѣтеродоѯіѩ (друго-мнімо-славіѥ), но й сколійӧдоѯіѩ (кріво-мнімо-славіѥ), й даже парадоѯіѩ (около-мнімо-славіѥ, албо, по учѣнію свѧтово праѿца Платона сына Арістона, ѳѣйк ѳѣйка). Їлі — знакомаѩ тѣбє нє по ѻдному слову аскѣза. Токмо аскѣза ѩко саможѣртвопріношеніѥ, імманѣнтноѥ самому собѣ. Такому храбрѣцу уже нє потрѣбєн іный рѧдом, штобы ѻпрѣдєліті сѣбѧ ѩко сѣбѧ. Таковой аскѣт — сувѣрєнєн сам по ѿношѣнію до сѣбѧ, прѣвозходіт сам сѣбѧ — бѣз каково-лібо сорѣвнованіѩ, їбо рѣвноваті сѧ нє з кѣм. З Богом же такой нє дѣрзаѥть бороті сѧ. Но їмѣнно ѿ Бога получаѥть вѣлікоѥ упованіѥ на знаніѥ ѻ сѣбє: што ѻн ѥсть їмѣнно то, што ѻн ѥсть — й такоѥ знаніѥ нє ѥсть концѣпт, ѥво нѣможліво ані прѣподаті іному, ані зѳормуліроваті у ѳормулу.

С. Г.: Погоді, душе моѩ скораѩ. Нє ѥсть лі таковый аскѣт-сувѣрєн Сам Хрістос?

Н. Х.: Вѣрно, пѣрвым таковым аскѣтом й был Спасітѣљ. Но — заповѣдал всѣм нам уподоблѧті сѧ Ѥму в сѣм занѧтії. Хрістос попустіл насѵлію знасіљнічаті над Самім Собою до самой Ѥвойной смѣрті. Й цѣљный народ возпрійнѧл сіѥ насѵліѥ ѩко своѥ — юдѣї. Посѣму ты, братє, подражал: 1) совсѣм нє погыбѣљному Захѣ́ру, 2) нє стољко св. Їсаѩку, но 3) прѣд всѣм — подражал Хрісту. Спасітѣљ, їмѣв чужую лічіну пророка юдѣйська, совлѣк сѧ сіѥй лічіны, штобы показаті вѣрующім Ѥму Своѥ подлінноѥ ліце — Богочоловѣчєськоѥ. Тако й ты, вѣрую, намагал сѧ совлѣкті з сѣбѧ чуждоѥ тѣбє — твою їдѣнтічность. Щоправда, пока што нє вполнѣ удачно.

С. Г.:Прѣмудра душе, ѩко сіѥ можеть быті: моѩ їдѣнтічность — мнѣ же чужда?

Н. Х.: Што значіть слово само слово сіѥ: idem — тот же. Понѧтіѥ сіѥ про-йсходіт ѿ указатѣљново мѣстоймѣніѩ. Тот же — сѣ твоѥ мѣсто. Мѣсто, в ѩком должен быть тот, хто длѧ всѣх прівычєн ѩко ты. А ѥжлі, прѣдварітєљно тѣбѧ ѿклоніровав, там будєт замѣсто тѣбє той клон — то хто замѣтіт подмѣну? Сѣ й будѣши ты. Втунѣ настоѩщій ты будѣши з крікамі бросаті сѧ на своїх знакомцев й сродніков й убѣждаті їх, што подлінный ты прѣд німі, а тот — подложный. Повѣрѧть ѻні болєѥ твоїх слов ѻстаљным прізнакам — той, хто спіть в твоѥм ложе, хто ѿзываѥҵӓ на твойӧ їм’ѩ й похож на тѣбє — той і ѥсть ты. Ты же в такой ѻказії можешь з мѵром пустіши сѧ їздыхаті под мост їлі в іноѥ мѣсто запустѣніѩ — тѣбє всьӧ-равно уже нѣту. Й ѿ сѣво їдѣма походіть й слово «сѣй» й слово he, й грѣцкій ekeinos — значащіѥ вѣздє «тово»/«сѣво» (ѩко нєово). То бішь, твоѩ їдѣнтічность — сѣ этовость: указуй на сѣбє пѣрстом, й, вѣрую, што попадаѥши їмѣнно в сѣбє, а нє в тово парнѧ, што зайнѧл твоѥ мѣсто.

С. Г.: Ѻднакоже моѩ їдѣнтічность — какбэ навѣкі з мною. Всі, мѣнє ѻкружающіѥ, ѥйӧ раздѣлѧють. Тако ѿлічають мѣнє ѿ ѻстаљных сѣбѧ.

Н. Х.: Їмѣнно так, мой душеносітєлю. Токмо ѻбо мнѣ ѻні всѣ (й ты сам) нє случайно знають токмо то, што нічѣво нє знають. Что за душа в твоѥм тѣлє — даже ты нє знаѥши. Почѣму й поймѣновал мѣнє нєвѣдомой хѹйњӧю, то бішь чѣм-то нє просто нє вѣдомым, но й бѣзполѣзным.

С. Г.: Мудрѣно пойнѧті, задлѧ чѣво ты мнѣ потрѣбна. По многому разсуждѣнію, ты мнѣ совсѣм ѳѣйк й учітѣлѧ спасѣніѩ тѣбѧ жулікі, й потрѣбна ты токмо длѧ тово, хто тѣбє сотворіл — длѧ Бога нашево, Творца всѣво сущѣво. Мнѣ ж нєйзвѣстно, што з тобой дѣлаті. «Спасаті» — ты ѿвѣтіши, одако сама же добавіши, што моѥ спасѣніѥ завісіт нє ѿ мѣнє, но ѿ Тово, хто мѣнє создал. Потому буду ѩ імѣті дѣло з тѣм, што могу пощчупаті й прісвоїті — з своїм тѣлом.

Н. Х.: Нє поспѣшай так. Нє всі спасатѣлєвчітѣлі — проходімцы. Дѣйстві-тєљно, дана ѩ тѣбє ні длѧ ково бољше, кромѣ́ тѣбє самово. Й нікому ні показаті, ні подѣліті сѧ ты мной нє можеши.

С. Г.: Нє тако љ з їдѣнтічностію, ѿчє?

Н. Х.: Нє тако. Їдѣнтічность твоѩ корпоратівнаѩ: ты своїм ѻднім-й-тѣм-же вмѣщаѥшьсѧ у гораздо бо́љшиѥ тѣбѧ ѻднойтожесті, їбо тољко прінадлѣжность до такіх корпусов й дайӧть тѣбє возможность ѻдново, у ѩковом будєть то же. У свою чѣргу, корпоратівнаѩ їдѣнтічность — сѣ завсѣгда ѳірмоваѩ їдѣнтічность: firm — сѣ мѣтка достовѣрності тово самово ѻдново-й-тово-же, ѩковым ты сам ѿ сѣбѧ й ѿ другіх ѿлічаѥші сѧ й з німі й собой слічаѥші сѧ. Й, по учѣнію ѿца нашево Эріка (Эріѯона), твоѩ їдѣнтічность — суть крізіс твоѥй їдѣнтічності: когда ты достігаѥши цѣлі статі собой, ты найболєѥ нє ты, но поставлѣнный твоѥй корпорациѥй й самім твоїм ѥзыком (ѩковым ты так жӧстко пољзуѥши) твой чоловѣконосітѣљ. А ты лі это — нє знаѥть сѣво ніхто. В том чіслє й ты сам. Так што благодарѧ ѳрустрациї, разпаду сѣбє й нєпрѣѥмствєнності сѣбѧ до сѣбє ты ѥсть їмѣнно той, хто ты ѥсть. Болєѥ-мѣнєѥ ты.

С. Г.: А ось старѣць Піко дѣлла Мірандолла учіл, што ѻн мог, бають, статі тѣм, кѣм токмо хотєл.

Н. Х.: Старѣць сѣй был їзвѣстный протѣіст.

С. Г.: Хто сѣй таковой?

Н. Х.: Послѣдоватєљ Протѣѩ, ѻдново морськово божка́. Той мог пѣрєво-площаті сѧ в ково-угодно. Лукіѩн у Морськіх разговорах пріводіть объѩснітєљный аргумѣнт, ѩковым Протѣй ѻпісываѥть эту свою ѻсоблівость. Й аргумѣнт сѣй — поліп, прісасывающій сѧ своїмі многоногамі (собствѣнно, поліпос й ѥсть многоног) к чѣму-лібо й мгновѣнно слівающій сѧ по цвѣту з нім.

Такім ѻбразом, поліповость їдѣнтічності — сѣ пѣрємѣщєніѩ ног й мімікріѩ под ѳундамѣнт, на ѩком в сѣй момѣнт ногі ѻстановілісь. Вот длѧ чѣво й прігождаѥҵа указующій пѣрст: нікакіѥ другіѥ прізнакі, кромѣ мѣста, в котором тѣбє ѳіѯіруѥть сѣй пѣрст, длѧ ѿдѣлєніѩ тѣбє ѿ нє-тѣбѧ нє работають.

С. Г.: Ѻднакож поліп ѻбладаѥть многімі ногама. Ѩковыѥ, ѻчѣвідно, совсѣм їмѣнно што їдѣнтічны друг другу й подобны до ног любово другово поліпа.

Н. Х.: Й в этом состоїть втораѩ тайна їдѣнтічності: а їмѣнно — она суть сѣріѩ. Той самый ты, што был ѥщьӧ вчѣра, у том вчѣра й ѻстал сѧ. Сѣводнѧшній ты токмо подобѣн тому. Поліп пройзводіт цѣљную сѣрію тѣбѧ, ты зходіши з сево конвѣѥра, розпочінаѥши сѧ з самово начала даже нє каждый дѣњ, но каждый міг.

С. Г.: Нєвжѣлі ѩ продолжаю сѧ собой токмо ѻднім своїм їмѣнєм?

Н. Х.: Можно й так сказаті. Ѥслі бы мы зналі, што ѻно такоѥ — твойӧ їм’ѩ? Й што ѻно поймѣновываѥть? Знать мы можем — й то нємного — про то їм’ѩ, ѩковым тѣбє включають у сѣрію поймѣнованій. Їбо ѥсть нєкотороѥ тавро́, што пѣчатаѥть на тѣбє тѣбѧ — й ты вознікаѥши.

С. Г.: Таврос — сѣ бык. Спасітѣљ вѣлікодушно імѣнуѥть своїх людєй овцамі, нє быкамі. Памѧтуѩ, відімо, про ваалськово быка й чоловѣчєськіѥ запѣканіѩ внутрі нѣво.

Н. Х.: А ты нє быкуй, й ѻвцой нє будь. Тавро́ — сѣ знак, peller латыной. Знак тѣбѧ на тѣбє. Й таковой знак — вознікаѥть нє сам по сѣбє. Апѣллѧциѩ, поймѣнованіѥ, должно їмѣті сначала їм’ѩ. Їм’ѩ, котороѥ восзовѣт тѣбѧ тобой. Вот такоѥ восзваніѥ, што пѣрєбіваѥть другіѥ восзваніѩ (к тѣбє уже ілі ѥщьӧ нє ѿносѧщіѥ сѧ) — інтѣрпѣллѧциѩ — пройсходіт как бутто їз нікуда в ніѿкуда, но само закладываѥть начало тѣбѧ. Послѣ которово поѩвлѧѥҵӓ возможность длѧ любово «послѣ». Бѣзбожнік Аљтюссѣр говорѧ про нѣйӧ, пріводіть прімѣр з мѣнтом, тѣбѧ ѻклікающім, й ты нєпройзвољно ѻборачіваѥши сѧ.

С. Г.: А што будѣть, когда ѩ нє ѻбѣрну сѧ? Кѣм ѩ буду? Хто это нє ѻбѣрњӧҵа?

Н. Х.: В этом вопросє вѣсь ѿвѣт: выход їз кољца їдѣнтічності (ты ѥсть тот, ково за тѣбѧ прінімають = тѣбѧ прінімають за тово, хто ѥсть ты) сущєствуѥть. Й творіҵӓ посрѣҵвом нєкоѥй антіпѣллѧциї, ѿбівкі зова. Тѣбє зовуть — ты нє ѻборачіваѥши сѧ. Это нє тѣбѧ. Соврѣмьӧнныѥ свѧтыѥ наших днѣй у чінє ѳѣміністов зовут сію аскѣзу дѣзїдѣнтіѳікациѥй: сѣ благодатноѥ ѻбъѥдінєніѥ сѣбѧ з такім твоїм їмѣнєм, ѩково ні поймѣноваті, ні пройзнѣсті, ні услышаті нє можеть ніхто, кромѣ́ Бога, тѧ создавшево по Ѻдному Ѥму їзвѣстным правілам й законам. Токмо так їзбѣжиши ты протѣїзма, сѣрійності удвоѥніѩ сѣбѧ самово й бѣзконѣчново слічѣніѩ двух вѣрсій сѣбѧ бѣз возможності ѻпрѣдєліті ѻрігінал.

С. Г.: Выходіть, правіљно ѩ лізал пілу? Їбо унічтожал самый ѥзык, їсточнік поймѣнованій?

Н. Х.: Што лізал — дѣло доброѥ, но тѣпєрь надлѣжить тѣбє лізаті протів тово правіла, што тобою тогда пра́віло. Піла да выпіліваѥть тѣбѧ їз нє-тѣбѧ й мыра. А ты да знаѥши, што выпілѣнноѥ всьӧ равно тобой нє будєть. Їбо токмо Божиѩ піла разпіліть твої їмѣна нєѳілологічєськім чіном. Й достанєт ѿтудаво їмѣнно тѣбѧ бѣз всѧкіх твоїх родов-корпораций, но їмѣнно такім, какой ты ѥсмь — бѣз ѥсі й ѥсть.

 

04.03.2017

 

 

Солжѣніҵын

 

Рањше шӧпотом нє смѣл пошѣлєстєть,

нынѣ куролѣсіл, бѣз надѣжд

донышком дошьӧл сідѣті впрѣдь,

дорасчоловѣчіватісь слѣд,

 

нє боюсѧ бонбы трѣтьѥй мыровой,

нє боюсѧ прінципов ѿдать,

а боюсѧ, ѩк вѣдьӧть мѣнѧ конвой,

нє могу сѣводнѧ умірать,

 

топоры рубілісѧ, посѣѩлісь, взошлі,

зачѧділась молодость в тѣррор,

устарѣлі всѣ насіљѩ костылі,

ложь пошла за мной в дозор,

 

сіла клала лапу на плѣчо в ліцо

ложь покрыла їзнутрі,

разорву сѵстѣмы лжи кољцо,

а нє рвьӧҵа, жуй ѥйӧ і трі,

 

было пісаноѥ голым ѻдѣвал,

раздѧгну ѻпѧть в пѣрьӧд,

нє впішу ѩ круг в ѻвал,

лжѣцитатой пітійӧ у љӧд,

 

мітінг і собраніѥ сіжу, молюсь,

нє поднѧть правіцы в пољзу лжи,

мінусую пропаганды плюс,

нє куплю газѣткі тіражи,

 

акадѣмік і народный ѩ артіст-артіст,

дѣѩтєљ с заслугой гѣнєрал,

быдло ѩ, макака, трус шѣрстіст,

врал і врал і врал і врал,

 

пламѧ нє сожжӧт мнѣ тѣла і костí,

глаз нє лопнѣт ѿ жары,

чӧрный хлѣб з водой всѣгда найті,

правды водорослі в мырє рыб.

 

18.12.2016

 

 

Ѻкказійӧналісм

 

Мы с тобой — сліпшиѥсѧ найэлѣктрізованныѥ кускі

папіросной бумагі,

на мойӧм кускє пісано гласных, на твойӧм —

согласных буков,

Господь двігаѥт нашимі лісткамі так,

штобы на свѣт составлѧлісь прѣдмєты:

мы смотрім сквозь лісты й відім составлєнноѥ —

й тѣм самым воѻбщє што-то відім,

болєѥ сѣво — каждоѥ наше двіжењѥ составлѧѥҵӓ

їз набора такіх же сѵгналов,

пісанных на ѻбоюдной всѣм нашим юда́м мускуљной бумагє,

ї сквозь каждоѥ слово чьӧтко чітаѥҵӓ «люблю».

 

22.04.2016

 

 

* * *

Ѡбѣрнí мої кості какой-нібудь ткањю,

сохрані до вѣліково днѧ, когда Бог

порѣшит собірать їх ѻбратно в мѣнѧ,

кость ѿдѣљну в ѿдѣљну трѧпíцу,

подошпарь, мѧсо й сухожиліѩ штобы счістіть

длѧ новых, нє подвластных ні болі, ні страху,

ї внутрі сіх посы́лочєк, в как будто пустых полостѧ́х —

лішь любовь к тѣбє, нѣжность ї вѣра,

ї когда їз ніх подсоста́влюсь по нώвой —

то любовь сохрањӧннаѩ всьӧ во всьӧм

залюбíт, сплошнаѩ ї Божьѩ.

 

18.04.2016

 

 

Бѣгємоѳ

Партізанськаѩ пѣснѧ про бѣстіѩлізацию й монстрізацию любімой ѩко завладѣніѥ номосом зѣмлі, хартландом, родіной[4]

 

Агонаљныѥ ѿношеніѩ ѳормують любовь мѣж завойӧванной любімой й завоѥватѣлєм-партізаном. Внутрі прѣдєљной агрѣссії й распорѧженіѥм плѣнной ѩко прѣдмѣтом проїзвољново пољзованіѩ содѣржиҵа глубочайшаѩ нѣжность й трѣпєт прѣд ѥйӧ сѵлой й красотой, затмѣвающєй сѵлу й красоту ѻстаљново космоса. Подлінно владєть любімой нѣвозможно, посѣму любімый захватываѥть ѥйӧ наскоком, пока ѻна нє ѻпомнілась, а затѣм уже пріручаѥть й прісваїваѥть ѥйӧ, дѣлаѩсь ѥйӧ нєйӧбходімою частію.

 

Музыка: Эрік Саті.

Слова: Самѱон.

 

Ѡркѣстр зѣмных партізан Слава Богу за Всьӧ:

— ангѣлы нѣжново террора: лѣвіѩѳанськіѥ гітары-мандоліны,

— Самѱон: прідыханіѩ.

 

Слова:

 

Сє, любімаѩ моѩ, ты вкрѹг мѣнє́,

в чрѣслах твоїх крѣпость бє,

в пупѣ — дінамо твоѥво мѧса,

хвост ставішь свой, ѩк кѵпаріс,

жилы орна́мєнтом лѧ́двіѥй

плѣ́тєны вніз,

 

рьӧбра выдєланы їз мѣдной латуні,

хрѣбєт слíѩн чӧрным чугýном,

а по нѹтру ты — начаљна

Госпо́днѧ пластмасса.

Їгры твої — їгры ангѣлов,

взойдьӧшь, любовь, на го́ру горóв,

 

мѵртворішь там тартарськім чєтвѣрола́пым,

сама їх кусаѥшь-царапашь,

под всѧкім дрѣвом ты спішь,

прі ѻсώку-тростнік і камыш,

скѵ́нію голωвє твоѥй їму́щі

лѣса, заборы, ѻвіны купно кýщєй,

 

із рєкі пійӧшь, Ійордан разлєйсѧ в твої уста —

нє замєтішь сѣвó, во главє твоѥй пустота,

уловлю как нєпріступный

взҩр твово ѻка,

облωжду́ узду́ о ноздрє́х,

з каково вωсто́ка

 

вдѣну кољцé в твоѭ нóздрю, красóтко,

возглаголішь молѣніѥ-прошеніѥ кротко,

сотворю завѣт з тобωй,

полωню́ тѧ в раба маљчішкой,

поїграю ѩко птічкой

ілі ѿдам дѣтѧм, ѩк ворωбы́шку,

 

напітаю тѧ ѻ ѩзы́цєх, раздєлю тобωй

твоїма умом-красотой

хананє́йскі нарóдові,

возложу на тѧ руку, помнѧ о брані,

бы́ша на тѣлє твоѥму

цвѣтущєму плóдовѣ.

 

23.09.2016

 



[1] Ю. Ц. Это (Ѳѣйсбѹк) нет, а вот на сайте post(non)fiction — да.

[2] Всѣ пѣсєнкі на саундклаудє: https://soundcloud.com/samson-georgiy. Всѣ пѣсєнкі й саундклаудє: https://soundcloud.com/samson-georgiy. Всѣ пѣсєнкі й стѵхі у ѳѣйсбѹце:https://www.facebook.com/slavaboguzavsio.

 

[3] Слушать здѣсь: https://soundcloud.com/samson-georgiy/pila.

 

[4]

Слушать здѣсь: https://soundcloud.com/samson-georgiy/begemoth .

 

Версия для печати